Зір та зорові порушення

Очі образно називають частиною мозку, винесеною на периферію. Від того,як розвиваються очі й мозок, залежить гармонійне формування дитини, її здоров’я, психоемоційний стан і все наступне життя. Більшість інформації про навколишній світ людина отримує завдяки зору. Зір забезпечується функцією зорового аналізатора. Зорова поведінка дитини свідчить про її загальні зорові можливості і є являються результатом взаємодії кількох різних зорових функцій, зокрема таких:

центральний зір
периферичний зір
кольоровий зір
сутінковий зір
бінокулярний

Центральний (предметний) зір – забезпечує чітке бачення предметів, їх розмір та форму. Вимірюється гостротою зору, що залежить від мінімальної відстані між двома точками, які око здатне сприймати роздільно. Нормальна гострота зору 100% - 1 кутова хвилина. Гострота зору визначається за спеціальними таблицями, на яких букви (можуть бути малюнки, кільця) мають різний розмір (величину). Дослідження зору на дальність проводиться на відстані з 5 м.

Периферичний зір – це сприйняття частини простору навколо фіксованої точки. Він допомагає орієнтуватися у просторі. Простір, який сприймається одним оком називається полем зору. Поле зору – це все поле, яке бачить око при нерухомому положенні голови і погляду. При різних хворобах ока поля зору можуть звужуватися або можуть випадати їх окремі ділянки. Трапляється, що центральний зір збережений, а поле зору вузьке. Людина з таким полем зору спроможна читати, однак не може самостійно орієнтуватися в просторі. Такий стан можна уявити, розглядаючи навколишній світ через вузьку трубку. І навпаки, якщо периферичний зір збережений, а центральний різко знижений, то

людина не може читати, нечітко бачить предмети, проте орієнтується впросторі.

Кольоровий зір дає змогу сприймати до 160 відтінків різних кольорів. Око налаштоване на сприйняття трьох кольорів спектра: червоного, зеленого і фіолетового. При недостатньому сприйнятті одного з основних кольорів виникає кольороаномалія. А якщо око не сприймає усі три основні кольори, з’являється кольорова сліпота – ахроматичний зір.

Світловідчуття (сутінковий зір) – це здатність сприймати світло та пристосовуватися до сприйняття зорових образів при різних рівнях освітленості, зокрема в сутінках, коли ми нечітко розрізняємо кольори. Порушення сутінкового зору може бути вродженим, результатом авітамінозу або захворювання.

Бінокулярний зір – це бачення обома очима. Ця зорова функція забезпечує глибинне, рельєфне, просторове, стереоскопічне сприйняття навколишнього світу.

Порушеннями зору є – косоокість, амбліопія, ністагм, короткозорість, далекозорість, астигматизм, слабозорість, сліпота.

Порушення зору бувають вродженими та набутими. Причинами вроджених порушень є ушкодження або захворювання плоду під час вагітності, внутрішньоутробні патології зорового органу внаслідок токсоплазмозу, краснухи та інших тяжких захворювань матері під час вагітності, особливо на ранніх її етапах, коли у плода формуються органи зору. Вони можуть бути наслідком спадкового передання деяких вад зору.

Набуті порушення зору можуть з’явитися внаслідок захворювань самої дитини, наприклад менінгіту, менінгоенцефаліту, при пухлинах мозку; внаслідок загальних захворювань організму дитини (кір,грип, скарлатина) травматичних ушкоджень мозку (поранення голови) та очей, захворювань органів зору – сітківки, рогівки, а також захворювань центральної нервової системи.

Розрізняють також прогресуючі та не прогресуючі порушення зору. При прогресуючих зорових порушеннях зорові функції погіршуються під впливом

патологічного процесу. Наприклад, зір знижується при прогресуючих пухлинах мозку, при недотриманні санітарно-гігієнічних умов письма і читання (прогресуюча короткозорість і далекозорість). До не прогресуючих порушень належать деякі вроджені вади зору (астигматизм, ністагм). Їх можуть спричинити і деякі захворювання організму дитини, очей та операції на очах.

Косоокість

Косоокість об’єднує різноманітні за походженням і локалізацією ураження зорової та окорухової систем, що викликають періодичне або постійне відхилення очного яблука. Іноді дуже важко визначити чи дитина має косоокість, особливо якщо у неї широке перенісся. Щоб з’ясувати, чи прямо розміщені очі дитини, можна взяти ліхтарик, спрямувати промінь світла в очі і подивитися, чи симетрично відображається світло в зіницях обох очей. Однак під час використання цього тесту невелику косоокість можна не помітити. Якщо з’являється сумнів з приводу косоокості бажано проконсультуватись у спеціаліста. У деяких випадках косоокість спостерігається періодично, і під час огляду лікаря її можна не виявити. Якщо ви помітили, що вона з’являється потрібний повторний огляд лікаря.

Розрізняють такі види косоокості:

паралітична:
співдружна розбіжна;
співдружна збіжна косоокість.

Паралітична косоокість зумовлена порушенням функції одного або кількох окорухових м’язів. Через це рух ока в бік ушкодженого м’яза обмежений або зовсім відсутній. Для співдружньої розбіжної косоокості характерне відхилення ока до скроні. Це порушення здатне легко набувати вигляду прихованої, а через деякий час – знову явної косоокості, навіть під час огляду лікаря. Найчастіше у дітей спостерігається співдружна збіжна косоокість. Вона зустрічається в 10 разів частіше, ніж розбіжна. В 70-80% поєднується з далекозорістю. При цьому виді косоокості обсяг рухів очних яблук є повним, але одне око (або обидва поперемінно) відхилені від носа,

порушується бінокулярний зір. Співдружна косоокість найчастіше зумовлена різним зором обох очей: одне око бачить добре, зір другого ослаблений (амбліопічне око). Створюється незручність для сумісної роботи обох очей. Через це організм намагається виключити участь слабшого ока з акту співдружного зору. Внаслідок цього порушується автоматична регуляція рухів гіршого ока, воно відхиляється до носа або скроні. Через неучасть у бінокулярному зорі ока, яке косить, його зір ще більше погіршується.

Для профілактики косоокості потрібно характер зору дитини обстежити вже у півтора-два роки, коли рефлекторні зв’язки і центри бінокулярного зору ще недостатньо розвинуті. Створення ігрових ситуацій, в яких дитину змушують ефективніше користуватися слабшим оком, вимагає часу, терпіння, творчого підходу.

Амбліопія

Амбліопія – (ліниве око) це різноманітні за походженням форми зниження гостроти зору, причиною яких є переважно функціональні розлади зорового аналізатора. Найчастіше виникає у дитячому віці. Одна з причин – відсутність доступу світла до сітківки – наприклад, при катарактах, більмах рогівки та ін.. Причиною амбліопії може бути різна рефпакція очей (анізометропія), у результаті чого величина зображень на сітківка обох очей є неоднаковою. Це заважає злиттю зображень в один зоровий образ. Рефракційна амбліопія виникає внаслідок аномалій рефракції, які не коригуються. Причиною є постійне і тривале проектування на сітківку нечіткого зображення. Це називається обскураційна амбліопія. Також є ще дисбінокулярна амбліопія, яка виникає внаслідок розладів бінокулярного зору. Найвідомішим методом лікування амбліопії є так звана пряма оклюзія - виключення з акту зору ока, яке краще бачить. Раз на тиждень контролюють зір обох очей, щоб не сталося тимчасового зниження зору виключеного ока. Застосування цього методу забезпечує швидке підвищення гостроти зору. Одним із методів лікування амбліопії, який застосовується для маленьких дітей відразу ж після встановлення діагнозу, є пенелізація. При пенелізації жодне око не

виключається повністю із зорового акту. З допомогою зорових скелець зір ока, яке краще бачить, штучно погіршується, а зір слабшого ока підсилюється. Іншим методом лікування амбліопії є одночасне тренування слабшого ока з допомогою різних зорових навантажень: обведення контурів малюнків, розкладання дрібної мозаїки, сортування різних сортів круп дрібних круп, бобів, читання дрібного шрифту. Для швидкого лікування використовують активні стимуляції: світлову, кольорову, електро- та магнітостимуляції, вправи на подолання труднощів роздільного бачення, розвиток акомодаційної здатності, стимуляцію просторово-частотними стимулами, рефлексотерапію.

Ністагм

Ністагм – це порушення окорухового апарату. Проявляється в тому, що очі здійснюють спонтанні хаотичні рухи різної амплітуди. Через це зображення на сітківці завжди розфокусоване. Це захворювання пов’язане з порушеннями центральної нервової системи, з патологією очного дна і зорового нерва. Вроджений ністагм у дітей трапляється доволі рідко, частіше зустрічається набутий. Лікувати ністагм складно, це тривалий процес, але боротися за зір потрібно, усі зусилля спрямовують на те, щоб усунути загальну причину, яка його зумовила. Застосовують комплексний підхід: використоауються терапевтичні, хірургічні методи, лікування здійснюється спільно з невропатологом. Розпочати його потрібно якомога раніше, оскільки лікування дітей дошкільного віку набагато ефективніше, можна попередити майбутні ускладнення і поліпшити зір.

Короткозорість

При короткозорісті (міопії) зоображення предмета формується перед сітківкою, на самій сітківці воно є розпливчастим і нечітким. У кроткозорих людей або збільшена довжина ока – осьова короткозорість, або рогівка має більшу заломлювальну силу, внаслідок чого виникає невелика фокусна відстань – рефракційна короткозорість. Короткозорі люди на далекій відстані бачать нечітко, а на близькій відстані – добре.

Причини короткозорості:

Генетично зумовлені, індивідуальні розміри очного яблука

Вони формуються поступово і завершуються, коли людина перестає рости (у дівчат в середньому – до 18 років, хлопців – до 22 років). Короткозорість поступово прогресує внаслідок того, що росте очне яблуко, а отже, збільшується його вісь. Збільшення передньо-задньої осі очного яблука на 1 мм веде до посилення короткозорості на 3 діоптрії (дптр).

Розрізняють три ступені короткозорості:

- слабка (низька) – до 3 дптр;

- середня – 3,0-6,0 дптр;

- висока (сильна) – 6,0 дптр і вище

Висока короткозорість може зрідка виявлятися у новонароджених, вона є або спадковою, або вродженою. Сааме вроджена кроткозорість погано піддається оптичній корекції.

Вроджені вади форми і розмірів очного яблука

При цій формі короткозорості спостерігаається збільшення очного яблука, значне збільшення його осі (замість 22- 23 мм вона сіягає 30-32 мм і більше).

Вроджена або набута хвороба білкової оболонки ока (склери)

Склера є своєрідним каркасом очного яблука, від якого залежить його форма. Якщо послаблюються пружно-вязкі властивості склери, то очне яблуко поступово розтягується і відповідно зростає ступінь короткозорості. Таку короткозорість лікарі-окулісти називають дистрофічною.

Спазм м’яза, який регулює форму кришталика (війчастого м’яза).

Через спазм війчастого м’яза кришталик набуває біль випуклої форми і посилюється його заломлю вальна сила. Отже, без довжини очного яблука настає так звана несправжня (хибна) короткозорість, іншими словами – спазм акомодації. Лікар-окуліст знімає спазм акомодації, закапуючи в очі розчин атропіну впродовж 3-10 днів. Якщо короткозорість була

несправжньою, то внаслідок атропінізації вона зникає. Якщо після такого дослідження зміни не відбуваються, то це справжня короткозорість, зумовлена збільшенням очного яблука.

Тривалі напружені зорові навантаження зблизька, недостатнє освітлення, неправильна постава при читанні і письмі (робоча короткозорість)

Робоча (адаптаційна) і нормальна (фізіологічна короткозорість) – найбільш поширені види короткозорості. На них припадає близько 90% випадків короткозорості. Зазвичай короткозорість збігається із початком навчання в школі.

Заходи профілактики короткозорості або запобігання її прогресуванню мають бути спрямовані на покращення режиму та умов занять і відпочинку дітей. Обов’язковим є тривалі прогулянки на свіжому повітрі, заняття фізичною культурою і спортом, нормальний повноцінний сон. Дуже важливо починаючи з дошкільного віку виробити у дитини, за висловом відомого офтальмолога Є.І. Ковалевського, правильний «рефлекс читання» - іграшки, малюнки, букви мають бути не ближче ніж за 30 см від очей. Інакше може розвинутися «рефлекс нахиленої голови», що спричиняє виникнення і короткозорості, і сколіозу. Для вироблення правильного «рефлексу читання» потрібно використовувати різні пристосування, наприклад підставку для розглядання малюнка, а пізніше й для книжки.

Крім того, необхідно слідкувати за правильною поставою дитини під час малювання, ліплення, читання, як вдома так і школі та дитячих садочках, також не слід забувати слідкувати за правильним освітленням приміщення в цілому і робочому місці дитини.

Далекозорість

При далекозорості (гіперметропії) зображення предметів формується за сітківкою. Тобто очна вісь дуже коротка (менша за 23,5 мм) або рогівка має слабку заломлю вальну силу. Далекозорі люди досить добре бачать віддалені предмети, а гірше з близька.

У переважної більшості новонароджених дітей спостерігається

далекозорість. З віком, разом зі збільшенням ока, величина далекозорості зменшується. Далекозорість коригується з допомогою плюсових окулярів, гімнастики для очей, дотримання загальних рекомендацій щодо режиму занять і відпочинку, правильного харчування.

Астигматизм

При астигматизмі порушується сферичність рогівки, тобто в різних меридіанах різна заломлю вальна сила. Коли світловий промінь проходить через таку рогівку, то зображення предмета отримуємо не у вигляді точки, а як відрізок прямої. Через це людина бачить предмети спотвореними, одні лінії в них чіткі, а інші розмиті.

Астигматизм здебільшого є вродженим або передається спадково. Однак він може з’явитися після травм чи операцій на оці. На астигматизм указують швидка втомлюваність очей, розфокусоване зображення, головний біль. Виявляється астигматизм лише при повному офтальмологічному обстеженні.

При простому або міопічному, або гіперметропічному астигматизмі дозволяється фізкультура в загальній або підготовчій групі, лікувальна фізкультура, повне зорове навантаження. При змішаному та складному астигматизмі звертається увага на характер фізичних навантажень, дозволяється зорове навантаження впродовж 15-20 хв з перервою на 5 хв.

На сьогодні існує три способи корекції астигматизму: окуляри (зі спеціальними циліндричними лінзами), контактні лінзи (при незначному астигматизмі) та операції.

Рекомендується:

тренування м’язів, що відповідають за акомодацію ока – під наглядом лікаря;
заходи для загального зміцнення – плавання, контрастний душ;
повноцінне харчування – збалансована кількість білків, вітамінів, мікроелементів (цинк, магній, мідь)

Заборонено: віджимання, біг, стрибки, піднімання важких речей, різкі рухи.

Слабозорість

Слабозорими вважають людей, які мають центральну гостроту зору від 0,05 до 0,4.

Однією з причин слабозорості є порушення заломлю вальної здатності ока – рефракції, яка супроводжується зниженням зору. Вадами цього порушення є короткозорість, далекозорість, астигматизм. Слабозорість виникає внаслідок хвороби очей і загального хворобливого стану організму дитини в цілому. Різке зниження зору негативно позначається насамперед на процесі зорового сприйняття. У слабозорих дітей воно значне уповільнене, відзначається вузькістью огляду предметів і явищ довкілля, зниженням його точності. Їхні зорові уявлення (зорові образи) менш чіткі та яскраві, а іноді спотворені. Ось чому в них виникають проблеми із просторовим орієнтуванням, такі діти швидше розумово і фізично втомлюються. Слабозорі діти з гостротою зору від 0,05 до 0,4 навчаються у спеціальних школах.

Сліпота

До сліпих відносять дітей, у яких повністю відсутні зорові відчуття, в тому числі світловідчуття і кольоророзрізнення (тотальна сліпота), або є світловідчуття чи залишковий зір з гостротою до 0,04 на кращому оці з використанням окулярів (практична сліпота).

Сліпота у дітей може бути вроджена – внаслідок внутрішньоутробного ушкодження плоду в період до 6 тижнів вагітності матері через тяжкі інфекційні захворювання, а також в наслідок спадкових хвороб.

Набута сліпота виникає внаслідок порушень розвитку ока та захворювань зорового аналізатора (судинного тракту, сітківки, рогівки), перенесення у віці до трьох років менінгіту, менінгоенцефаліту, пухлини мозку та ін.., ускладнень після загальних та інфекційних хвороб (кір,скарлатина, грип тощо), травматичних ушкоджень мозку та очей.

Відсутність зорових функцій у сліпих дітей у процесі розвитку та навчання компенсується функціями слуху,дотику, нюху, смаку, а також мовленням та

мисленням.

Сліпі діти потребують ранньої спеціальної допомоги, зокрема з боку найближчих людей – мами і тата, бабусі, виховання і навчання в умовах спеціалізованих дошкільних та шкільних закладах освіти.

Корекція слабозорих дітей починається з раннього віку, а саме з постановки діагнозу лікарем-офтальмологом, і лягає в основному на плечі батьків.

У перші місяці життя поведінка слабозорої дитини може бути такою самою, як і зрячої. Та важливо, щоб батьки більше часу приділяли близькому контакту з дитиною. Вони повинні досить часто тримати її на руках обличчям до себе. Це дозволить дитині краще помічати обличчя матері. Батьки чи їх родичі повинні вдягатися в речі яскравих кольорів, в чорно-білу смужку, які б контрастували з оточенням. Над ліжечком слабозорих немовлят слід підвісити контрастні іграшки, які своїм привабливим виглядом заохочуватимуть дитину дивитися на них.

Особливо важливим у перші місяці життя дитини з вадами зору є подразнення коркових зорових центрів. Цього можна досягти, якщо на пляшечку для води одягти смугастий чорно-білий чохол, на стінку повісити чорно-білий килимок (у смужку або клітинку), частіше використовувати поєднання чорно-білих кольорів у своєму одязі.

У 4 місяці дитина охоче бавиться своїми ручками, оглядає їх намагається піднести до обличчя. Допомогти затримати зір на ручках може сорочка із контрастними, кольоровими манжетами, який вдягнули на дитину. Підвісьте на стрічці, натягнутий між краями ліжечка, брязкальця, плюшеві забавки, пищики, іграшки, які можна гризти. Можна купити спеціальні вішалки з пристосуванням для кріплення легких об’єктів, це можуть бути сувеніри, іграшки з музичним супроводом, м’ячики, картонні фігурки, карточки з простими геометричними фігурами. Підвішені предмети можуть мати чорно-білі або яскраві кольори. Звукові іграшки повинні мати різне та приємне звучання.

У слабозорих дітей бачення на відстані може бути порушеним, тому

предмети, які показують дитині не слід розміщувати далеко від неї. Важливим також є освітлення речей, які оглядає дитина: світло має бути розсіяним (використовують матові лампочки) і не повинно падати на обличчя дитини. Це викликає ефект «осліплення».

Дитина повинна розглядати речі та предмети в кімнаті з різних позицій та рівнів. Це забезпечує формування правильних образів предметів навколишньої дійсності. Для слабозорих дітей необхідно створювати ситуації, що змушують дитину дивитися, шукати зорового контакту, тим самим стимулюючи розвиток зорових функцій. Стимулюючи до пошуку іграшки, яка впала на килимок необхідно використовувати контрастність між іграшкою та килимком. Важливим та необхідним для малюка являється словесна активність дорослого та постійний контакт. Виховання та розвиток слабозорої дитини такий же як і зрячої, але потребує більшої контрастності предметів, відповідності відстані від дитини та створення стимулюючих ситуацій.

Спілкування на ранніх етапах розвитку – основна умова формування мовлення дитини. Саме за допомогою мовлення руйнується стіна, яка стоїть між незрячою дитиною і навколишнім світом, задовольняє її інформаційний голод. Тому необхідно привчати дитину до звичайного мовлення, нехай вона вкладає своє розуміння в слова. Потрібно створювати асоціації з певним кольором: зелений, як трава; синій, як небо; червоний, як вогонь. Необхідно обговорювати кожну дію, що виконується спільно з дитиною, збагачуючи словник дитини.

Хорошою можливістю для тренування зорових функцій є спільне розглядання малюнків, потім книжечок. З розвитком дитини з’являються нові види діяльності – малювання, ліплення, аплікація і т.д. Поступово дитина оволодіває ходінням, мовленням, самообслуговуванням. Гра вдосконалюється і стає головною метою її діяльності та точнішому пізнаванню оточення та світу.

Тренування вміння бачити, незалежно від віку дитини не є роботою заради роботи. Всі завдання, вправи, ігри, будь-яка діяльність сприятимуть

формуванню у дитини вміння бачити і спостерігати, досягненню розумової і рухової зрілості, розвитку усного мовлення і логічного мислення, уяви та довільної уваги, самостійності у самообслуговуванні.

Головною метою батьків дітей з порушенням зору та спеціалістів - являється зростання здорової і допитливої дитини.